Найстаріші польські породи собак та їхня історія

Коли ми думаємо про породи собак, у голові зазвичай зʼявляються лабрадор, німецька овчарка чи хаскі - собаки з міжнародною славою і мільйонами людей, що про них дбають, по всьому світу. Тим часом Польща має власні, автохтонні породи з історією, що сягає століть, які пережили розподіли, дві світові війни і комунізм - і попри це залишаються в тіні більш відомих порід. Ось чотири з них.

Підгалянська овчарка - вартовий з Татр

Підгалянська овчарка - великий білий пастуший пес, що походить з регіону Підгаля на півдні Польщі. Її історія тісно пов'язана з гірським пастухуванням - собаки цієї породи поколіннями захищали отари овець від вовків і медведів на татранських пасовищах, сплячи разом з отарою і стежачи за нею вдень і вночі, практично без нагляду людини.

Те, що відрізняє підгалянську овчарку від типового пастушого пса, який керує отарою з позиції лідера, - це роль вартового-захисника: пес не керує отарою, а захищає її, діючи майже як живий тин проти хижаків. Гірці використовували собак цієї породи настільки широко, що навіть їхню шерсть іноді стригли і переробляли на вовну.

Порода була майже знищена під час Другої світової війни і залишається порівняно рідкісною до сьогодні, хоча окрім пастушої роботи знаходить застосування як рятувальний, охоронний і поліцейський пес.

Польський гончак - ліс, у якому він народився

Польський гончак (Gończy Polski) - рідкісна гончача порода, автохтонна для Польщі, цінована за стабільний характер, витривалість і мінімальні вимоги до догляду. Порода походить з густих польських лісів, де поколіннями працювала як мисливський пес, що вистежував здобич за запахом.

Історія цієї породи - значною мірою історія виживан��я. Польський гончак майже зник після Другої світової війни - післявоєнні роки не сприяли розведенню мисливських порід, і популяція породи скоротилася до небезпечно низького рівня. Лише після падіння комунізму порода почала здобувати визнання за межами Польщі, хоча досі залишається однією з рідкісніших гончачих порід у Європі.

Польський огар - слід, описаний у XVIII столітті

Польський огар - автохтонна мисливська порода, що виникла зі схрещування бладгаундів з місцевими гончаками - результатом є легша, витриваліша і спритніша версія класичного слідопита. Польського огара вирощували для роботи на складній місцевості, на довгих дистанціях, що вимагають витривалості більше, ніж чистої швидкості.

Те, що робить цю породу особливою з історичної точки зору, - документоване джерело: перший опис польського огара знаходиться в книзі Кшиштофа Клюка 1779 року, присвяченій природній історії та розведенню домашніх і диких тварин у Польщі. Це один з нечисленних випадків, коли походження автохтонної породи собак можна простежити в конкретному, датованому джерелі понад двохсотлітньої давнини, а не лише в усній заводчицькій традиції.

Польський хорт - швидкість на відкритому полі

Польський хорт - польська хортяча порода, вирощена для полювання на відкритій, рівнинній місцевості - там, де насамперед важлива швидкість і витривалість у короткому, інтенсивному бігу. Як і інші хорти, порода полювала переважно зором, а не нюхом, стежачи за рухом здобичі на великій відстані і наздоганяючи її на відкритій місцевості.

Хорти як тип пса мають у Центральній Європі багатовікову традицію, пов'язану з аристократичним полюванням, а польський хорт - це місцевий, автохтонний варіант цієї традиції.

Низинна овчарка - пʼята порода і один пес, який її врятував

Поруч із чотирма породами, визнаними FCI як повністю автохтонні, варто згадати ще одну - польську низинну овчарку (Polski Owczarek Nizinny, скорочено PON). Це пес середнього розміру, кудлатий пастуший пес з рівнин, зовсім інший за типом від гірської підгалянської овчарки, хоча обидві породи іноді плутають через саму назву.

Історія PON - одна з найдраматичніших історій виживання серед польських порід. Друга світова війна майже повністю знищила популяцію - після війни порода вціліла в кількох окремих особинах. Відновлення вона завдячує значною мірою одній людині: польській лікарці-ветеринару, доктору Дануті Гриневич, і її псу на імʼя Смок. Смок дав десять поколінь щенят у п'ятдесятих роках, а до 1969 року її розплідник Kordegardy виростив понад сто сорок щенят, серед них багатьох майбутніх чемпіонів. Практично кожна низинна овчарка, що живе сьогодні у світі, походить від Смока - одного пса, який буквально врятував породу від зникнення. Офіційний стандарт породи PON був затверджений FCI у 1959 році.

Що об'єднує ці історії

Спільний мотив проходить крізь історію майже кожної польської породи: близьке зникнення внаслідок війни, а потім відновлення завдяки впертості окремих заводчиків, які часто працювали лише з кількома збереженими особинами. Це не історія порід, що розвивалися спокійно протягом століть без перешкод, - це історія культурних видів, які вижили попри найгірші обставини, що могли їх зустріти.

Чому ці породи досі мають значення

Чотири польські породи собак пережили розподіли, дві світові війни і десятиліття комунізму, коли розведення автохтонних порід не було пріоритетом держави. Те, що вони взагалі існують сьогодні у формі, близькій до історичної, - значною мірою заслуга окремих заводчиків і ентузіастів, які не дозволили їм зникнути.

Варто знати про них не лише із сентименту до історії - це живий доказ того, що робочі собаки, вирощені для конкретного завдання поколіннями, зберігають сильні інстинкти навіть сьогодні. Якщо зустрінеш підгалянську овчарку, що стежить за отарою в Татрах, або польського гончака на полюванні, ти дивишся на щось, що в майже незмінній формі існує вже кілька сотень років.

Побачити їх на власні очі

Підгалянські овчарки досі працюють біля отар на пасовищах у районі Закопане і Підгаля - якщо плануєш поїздку з собакою в гори, перевір наш гід Закопане з собакою і тримай очі відкритими на білі, кудлаті силуети на горизонті. А якщо хочеш зустріти людей з іншими породами, зокрема рідкісними й автохтонними, у своєму районі - відкрий карту DOGOUT і подивись, хто гуляє поряд з тобою. Іноді найцікавіша розмова про собак починається з питання "а яка це порода?".